Skip directly to content

Антибіотикорезистентність

Антибіотикорезистентність основних збудників інфекційних захворювань є однією з найбільших проблем сучасної медицини. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) оголосила антибіотикорезистентність однією з основних загроз людству. Причиною зростаючої хвилі антибіотикорезистентності бактерій експерти називають безконтрольне застосування антибіотиків пацієнтами без призначення лікаря (самодіагностику й самолікування). Сьогодні з 115 розроблених основних антибіотиків 68 уже практично не діють. Експерти визначають два виходи з даної ситуації: інтенсифікувати розробку і впровадження нових антимікробних препаратів або знаходити методи контролю розповсюдження резистентності мікроорганізмів до препаратів, що вже існують і використовуються [1]. Сьогодні встановлено, що метод обмеження використання антибактеріальних препаратів є неефективним. Вирішення проблеми можливе лише за комплексного підходу до вирішення проблеми, до якого відносять: освітні програми для лікарів, використання антибактеріальних препаратів в адекватних дозах, моніторинг резистентності мікроорганізмів в межах країни, регіону, лікувального закладу і, бажано, відділення, державні програми, спрямовані на стримування розповсюдження і контроль резистентності, протоколи використання антибактеріальних препаратів, що засновані на місцевих даних про резистентність мікроорганізмів,
обмеження безрецептурного продажу антибактеріальних препаратів,
застосування ступінчатої антибіотикотерапії в стаціонарі,
пріоритет внутрішньовенного введення антибактеріальних препаратів в умовах стаціонару, що дозволяє повністю контролювати процес лікування, чим забезпечується профілактика виникнення резистентності [2].

1. Антибіотикорезистентнісь. Сучасний погляд на проблему та шляхи подолання: збірник тез між кафедральної науково-практичної конференції  / за заг. ред. Мінухіна В.В., Звягінцевої Т.В. – Х. : ХНМУ. 2014. – 16 с.

2. Гуменюк М.І., Денисов О.С., Фещенко Ю.І.  Антибіотикорезистентність мікроорганізмів. Стан проблеми та шляхи вирішення. //Український хіміотерапевтичний журнал 2010— №1-2 (23).- с.4.