Артеріальна гіпертензія (АГ) - це патологічний стан організму, що проявляється стійким підвищенням артеріального тиску: систолічного — до 140 мм. рт. ст. і вище, діастолічного — до 90 мм рт. ст. і вище. Існує ще різновид підвищення артеріального тиску (АТ), коли систолічний тиск > 140, а діастолічний < 90 мм рт. ст.¹ В основному на сьогоднішній день причина розвитку даного захворювання (есенціальної форми), на частку якого припадає близько 95%, поки не встановлена. Класичний етіопатогенез цієї патології включає декілька теорій виникнення артеріальної гіпертензії. Серед них виділяють нейрогенну теорію, де основна роль в розвитку патологічного процесу відводиться ЦНС. Згідно об'ємно-сольовий теорії, коли первинно порушується видільна функція нирок за рахунок затримки в організмі натрію і води, відбувається збільшення хвилинного об'єму серця (ХОС) і об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Як правило, до появи різних ускладнень, артеріальна гіпертензія досить часто протікає без яких-небудь симптомів, а єдиним її проявом є підвищення АТ. Перші скарги пацієнтів з'являються після ураження органів-мішеней¹. Основний метод дiагностики - контроль за рiвнем АТ, який вимiрюють непрямим аускультативним методом за допомогою сфiгмоманометра. Допомагає також дослiдження очного дна. Лікування комплексне і передбачає:  

• досягнення та підтримання цільового рівня АТ – <140/90 мм рт. ст.;       
• модифікацію факторів ризику (припинення тютюнопаління, дотримання здорової дієти, обмеження вживання солі та алкоголю, підвищення фізичної активності тощо); 
• ефективне  лікування супутніх клінічних станів (цукрового діабету, гіперхолестеринемії тощо)².