Skip directly to content

Психогенна еректильна дисфункція

О. Я. ПЕРЕХОВ, кафедра психіатрії та наркології Ростовського державного медичного університету

 

Розглядаються різні аспекти психогенної еректильної дисфункції (ЕД), її патогенетичні механізми. Психогенні сексуальні дисфункції, до яких належить ЕД, є наслідком системної взаємодії низки несприятливих факторів: ситуаційного, травмувального, партнерських проблем і особливостей особистісного реагування. Переважно в розвитку психогенних порушень ерекції в чоловіків відіграють роль відразу кілька із зазначених вище причин. Лікування психогенної ЕД передбачає психотерапію та фармакотерапію. Основною групою лікарських засобів, які застосовують у лікуванні ЕД, є інгібітори фосфодіестерази 5-го типу, родоначальником яких став силденафіл (Віагра).

З усіх фізіологічних сексуальних реакцій чоловіка ерекція є найпростішою і філогенетично давньою, оскільки опосередковується тільки судинним і нейрогенним механізмами. Ерекція може виникати завдяки рефлекторним механізмам навіть без сексуального потягу і збудження. Це відрізняє її, наприклад, від еякуляції, коли задіяні також рухові й видільні функції. Парадоксально, але водночас ерекція є і найуразливішою ланкою в низці психосексуальних реакцій чоловіка.

Чоловіча сексуальність є, по суті, "фалоцентричною" (фалос — ерегований статевий член на відміну від пеніса — статевого члена у спокої). Наявність ерекції (фалоса) доводить "чоловічу компетентність", "потентність", тобто можливість самого статевого акту. У всіх людських культурах фалос у символічному і міфологічному плані завжди був символом влади, сили та могутності. На підсвідомому психологічному рівні для чоловіка найбільш значущим є не власне статевий акт, а можливість його проведення. Тому порушення ерекції сприймається не тільки як сексуальна невдача, а і як крах чоловічої спроможності загалом [5]. Саме тому латинський термін impotentia coeundi себе зжив і в останнє десятиліття в міжнародній літературі не застосовується. Його розглядають як застарілий, неточний і такий, що необґрунтовано мав осудливий підтекст, який принижує людську (особистісну) гідність. Замість "імпотенція" сьогодні говорять про "порушення ерекції" або про "еректильну дисфункцію" (ЕД).

 

У молодому віці в 4–5 разів частіше трапляються психогенні порушення ерекції.

 

ЕД називають нездатність досягти ерекції або утримати її на рівні, достатньому для злягання, принаймні у 25 % спроб здійснити статевий акт. Психогенна ЕД може виникнути в будь-якому віці й виявляється у багатьох формах. Найчастіше чоловіки скаржаться на слабку ерекцію, що не дає їм ввести статевий орган у піхву. Іноді у хворого виникає досить сильна ерекція, але під час спроби до злягання вона швидко зникає. В інших випадках чоловік здатний досягти нормальної ерекції лише за якихось певних умов.

Ерекцією керують два механізми. Перший — це рефлекторна ерекція, яка виникає від дотику до пеніса, другий — психогенна ерекція, що виникає внаслідок еротичних стимулів. Рефлекторною ерекцією керують периферійні нерви і центри, що локалізуються в нижній частині спинного мозку. Психогенною ерекцією керує лімбічна система мозку. З розвитком рефлекторної ерекції стимуляція пеніса зумовлює виділення оксиду азоту, що своєю чергою веде до розслаблення стінок судин у печеристих тілах статевого члена. Вони заповнюються кров'ю, і виникає ерекція. Для розвитку ерекції також потрібен достатній рівень тестостерону в крові. Отже, порушення ерекції можуть виникнути через розлади гормональної системи, хвороби нервової системи, недостатнє кровопостачання пеніса або внаслідок психологічних проблем. У будь-якому разі сексуальна реакція — психосоматичний процес, і в походженні сексуальних порушень зазвичай беруть участь і психологічні, і соматичні фактори. Найчастіше, особливо в разі порушень ерекції у зрілому віці, буває важко визначити відносне значення тих чи інших факторів; тоді такі розлади можна визначити як змішані.

 

У всьому світі від ЕД страждають понад 80 млн чоловіків молодого віку, у віці понад 40 років їх число зростає вдвічі.

 

За даними європейських [7] і американських [6] дослідників, від ЕД у всьому світі страждають понад 80 млн чоловіків молодого віку, у віці понад 40 років їх число зростає вдвічі. Між фахівцями постійно точаться суперечки: що трапляється частіше — порушення ерекції через психологічні причини чи органічні, тобто внаслідок судинних, неврологічних, урологічних, ендокринних хвороб? Психотерапевти, особливо психоаналітичного напряму, впевнено оцінюють співвідношення психогенних і органічних порушень як 80 : 20. Точнісінько таке саме співвідношення, але на користь органічної природи порушення ерекції наводять провідні урологи. Насправді обидва показники правильні, але тільки з урахуванням вікового аспекту: в молодому віці у 4–5 разів частіше трапляються психогенні порушення, у віці 40–45 років співвідношення стає 50 : 50, а відтак органічні причини починають неухильно переважати, і до 65-річного віку на їхню частку припадає 90 % причин порушення ерекції..

Окремі невдачі (відсутність ерекції або її втрата в зовсім не відповідний час) можуть бути в будь-якого чоловіка — це цілком нормальне явище. Такі поодинокі епізоди не свідчать про статеву слабкість; вони можуть бути наслідком тимчасового фізичного стресу або якихось психологічних чинників (напруженості, недостатнього усамітнення або потреби освоїтися з новою партнеркою). Якщо чоловік, замість того щоб поставитися до таких інцидентів спокійно, переживає через свою невдачу, думає про те, чи зуміє він досягти ерекції наступного разу, він тим самим створює ґрунт для виникнення справжніх труднощів. Реакція чоловіка на порушення ерекції доволі різна — від жаху й розгубленості (ймовірно, найбільш типова реакція) до цілковитої байдужості (найменш типова).

 

Реакція чоловіка на порушення ерекції доволі різна — від жаху й розгубленості (ймовірно, найбільш типова реакція) до цілковитої байдужості (найменш типова).

 

До психогенних сексуальних дисфункцій відносять функціонально-психогенні статеві розлади, що виникають за безпосередньої участі психологічних механізмів і виявляються якісними або кількісними порушеннями, не пов'язаними з органічною патологією. Тут треба уточнити, що порушення ерекції, які виникають унаслідок важких психічних хвороб, сексуальних збочень, належать практично не до психогенних, а до психопатологічних (психіатричних) розладів. Найчастіше вони опосередковуються ендогенними механізмами і не пов'язані з психологічними стресами. Особливо актуальним це стає в наш час у зв'язку зі зміною ставлення до депресії як до хвороби ендогенної, а не психогенної. Тобто порушення ерекції за явної депресії не варто розглядати як психогенне, а отже, його треба лікувати зовсім за іншими принципами, про що буде сказано далі.

 

Психогенні сексуальні дисфункції є наслідком системної взаємодії низки несприятливих факторів: ситуаційного, травмувального, партнерських проблем і особливостей особистісного реагування [1].

 

До ситуаційних факторів відносять брак умов для повного усамітнення; можливість бути захопленим зненацька іншими людьми; страх перед небажаною вагітністю; боязнь заразитися венеричною хворобою; актуальний психічний або фізичний "ослаблений стан" через втому, стрес, соматичне нездужання, алкогольне сп'яніння; неправильне проведення попереднього періоду статевого акту, коли розвиток позамежного гальмування внаслідок надсильного збудження статевих центрів від занадто тривалих пестощів призводить до розладу фізіологічної програми; зовнішній подразник значної сили (раптовий вигук, стукіт, крик, постріл), що призводить до зриву статевого акту за механізмами зовнішнього гальмування; дуже великий період "сексуальної абстиненції" (за умови відсутності мастурбаційної активності), коли внаслідок "детренованості" потрібен час на поступове повне відновлення функції.

Психогенна ЕД може розвинутися внаслідок навіть, здавалося б, такого незначного факту, як неможливість здійснити статевий акт із презервативом. Політика багатьох фармацевтичних компаній, серйозно підкріплена впливом засобів масової інформації, призводить до того, що багато молодих людей твердо переконані, що секс без презерватива абсолютно неприйнятний. Тим часом через низку психологічних причин надягання презерватива на статевий член є для чоловіка певним стресом, який часто зовсім не сумісний із нормальною ерекцією.

Травмувальними переживаннями можуть бути болісні спогади про попередні сексуальні невдачі, включно з невдоволенням партнера якістю статевої близькості; тривожні побоювання з приводу власної сексуальної неповноцінності і страх бути відкинутим, якщо не вдасться належно "задовольнити" партнера; страх втрати ерекції або передчасної еякуляції.

Партнерські проблеми — це порушення міжособистісних стосунків, часті конфлікти, наростання негативних емоцій; взаємна недовіра або охолодження партнерів; неадекватна поведінка сексуального партнера, який поводиться агресивно, насмішкувато або демонструє холодність і небажання близькості; розбіжність у сексуальних уподобаннях (діапазоні прийнятності, сексуальній техніці) й дисгармонійна сексуальна взаємодія партнерів.

До особистісних особливостей належать тривожно-недовірливі риси характеру; знижена самооцінка; схильність до постійного самоконтролю під час статевого акту; недосяжна в реальності настанова на максимальне задоволення від кожного сексуального контакту; помилкові настанови щодо статевого життя (через брак правильних знань про сексуальне життя, у зв'язку з неправильним вихованням або власним негативним досвідом інтимних контактів); неусвідомлена ворожість до протилежної статі; почуття провини у зв'язку із сексуальним задоволенням, а також глибинний страх близькості в любовних стосунках.

Статевий розлад може також бути зумовлений сексуальною неграмотністю і сліпою вірою в міфи. Прикладом впливу культурних міфів на формування ставлення людей до сексу і їхню сексуальну поведінку слугує, зокрема, переконаність у тому, що з віком статеві функції обов'язково згасають або ж що ініціатором і лідером у сексуальних стосунках має бути обов'язково чоловік.

Зазвичай у розвитку психогенних порушень ерекції в чоловіків відіграють роль відразу кілька із зазначених вище причин. Велике значення має і т. зв. статева конституція конкретного чоловіка. Під статевою конституцією в сексології розуміють сукупність вроджених властивостей (анатомічних, фізіологічних, гормональних та ін.) організму, яка визначає індивідуальну потребу в статевій активності, її максимальну величину й опірність статевої сфери патогенним впливам. Звичайно, що слабкіша статева конституція конкретного чоловіка, то легше зовнішні психічні впливи можуть стати поштовхом до порушень сексуальної функції.

 

Страх перед можливою невдачею — "Чи зможу я утримати ерекцію?", "Чи зумію я задовольнити свою партнерку?" — призводить до пригнічення статевого збудження і втрати ерекції.

 

Найчастішою формою психогенних розладів, що призводять до ЕД, є синдром тривожного очікування невдачі. Типовий стереотип розвитку цього розладу такий. Випадкова, часто ситуаційно зумовлена сексуальна невдача, як-от різке зниження або навіть зникнення ерекції, викликає сумнів у власних силах, перешкоджає новому сексуальному зближенню. Страх перед можливою невдачею — "Чи зможу я утримати ерекцію?", "Чи зумію я задовольнити свою партнерку?" — призводить до пригнічення статевого збудження і втрати ерекції. Що сильніше ці побоювання, то вища ймовірність того, що вони здійсняться (за принципом самонавіювання), і чоловік стане відчувати справжню нездатність досягти ерекції й утримати її. З часом страх перед невдачею може викликати ослаблення інтересу до сексу (уникнення), втрату самоповаги і спроби подолати невпевненість (це зазвичай порушує безпосередність статевого акту, щораз більше перетворюючи його із задоволення на якесь "дійство").

Крім того, побоювання невдачі часто перетворює одного або обох партнерів на спостерігачів, що стежать за власною сексуальною реакцією або за реакцією партнера й оцінюють її. Відриваючись на спостереження й оцінку того, що відбувається, чоловік зазвичай дістає менше задоволення від статевої активності, що ще сильніше пригнічує його здатність до фізичної реакції. У такий спосіб виникає зачароване коло: слабка ерекція викликає страх невдачі, що спонукає стати спостерігачем, а це відвертає увагу і сприяє порушенню ерекції, посилюючи страх невдачі. Якщо не розірвати цього кола, то досить імовірно, що порушення ерекції буде міцно закріплене. Якщо нав'язливий страх триває довгий час, багато чоловіків компенсаторно починають шукати задоволення в інших сферах: переїдають, зловживають алкоголем, шукають нові хобі, стають "роботоголіками" тощо.

Дуже часто психогенні впливи є основними і коли йдеться про поєднані порушення ерекції. Наприклад, перші ознаки недостатності кровопостачання геніталій (унаслідок атеро-, артеріосклерозу, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету) можуть призвести до злегка зниженої ерекції, її періодичного ослаблення під час статевого акту, збільшення періоду до появи нової ерекції після завершеного коїтусу. Іноді докори партнерки, фіксація уваги на власних сексуальних реакціях призводять до почастішання зривів ерекції за механізмом тривожно-нав'язливого очікування невдачі, що істотно погіршується недостатністю кровопостачання. Навіть ефективна корекція генітального кровотоку з відновленням достатнього надходження артеріальної і венозної крові не сприяє у більшості пацієнтів нормалізації статевих контактів, доки зберігається нав'язливий страх очікування фіаско.

 

Діагностичні ознаки психогенної ЕД [4]:

  1. Раптовий початок захворювання.
  2. Збережені спонтанні ерекції уві сні і під час ранкового пробудження.
  3. Наявність ерекцій під час мастурбації.
  4. Епізодичний характер проблем з ерекцією.
  5. Виникнення ерекції під час пестощів з її подальшим ослабленням під час спроби здійснити власне статевий акт.
  6. Поява ерекції в ситуаціях, які провокують сексуальне збудження, якщо чоловік відкидає для себе можливість статевої близькості.
  7. Вибірковість порушень ерекції (проблеми можуть виникати з конкретною партнеркою або тільки в певних ситуаціях).
  8. Відновлення нормальної ерекції після того, як усунуто зовнішню проблему.

 

Лікування психогенної ЕД передбачає психотерапію та фармакотерапію. Психотерапія є етіопатогенетичним лікуванням, спрямованим на зняття тривоги і страху перед коїтусом. Найчастіше використовують поведінкові методи, зокрема т. зв. секс-терапію, яку вперше запропонували класики сексологічної науки В. Мастерс і В. Джонсон.

Фармакотерапія ще зовсім недавно обмежувалася симптоматичними засобами — транквілізаторами, що знімали тривогу тільки на короткий час, а також йохімбіном, ніцерголіном, механізм дії яких був пов'язаний лише з плацебо-ефектом. Ситуація разюче змінилася в останні десять років після появи в арсеналі лікарів інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу, родоначальником яких і найвідомішим представником групи є знаменита Віагра (силденафіл). Силденафіл застосовують у лікуванні ЕД будь-якого генезу, а коли йдеться про її судинний варіант, то він є справді патогенетичним препаратом. Широко застосовують Віагру і в лікуванні психогенних форм ЕД [2,3]. Потужний судинний ефект, який завжди виявиться за наявності сексуального потягу і стимуляції, може стати чудовим засобом додаткового психологічного захисту ("Мені нічого боятися, Віагра мені допоможе, навіть якщо я трохи запанікую й ерекція стане зменшуватися...").

 

"Мені нічого боятися, Віагра мені допоможе, навіть якщо я трохи запанікую й ерекція стане зменшуватися..."

 

Призначення Віагри потрібно продовжувати доти, доки не відновиться психологічний захист, вона фактично буде "паличкою-виручалочкою". Притім дія препарату буде як симптоматичною, так і патогенетичною. Але варто зважати, що сильний страх перед можливою сексуальною невдачею може знизити навіть потужний ефект Віагри через порушення тонусу генітальних артерій і біохімічний дисбаланс у кавернозній тканині. Тому в разі справжньої психогенної ЕД паралельно з призначенням Віагри треба проводити психотерапію.

 

Перейти на версию на русском языке>>

 

Посилання: 

1. Доморацкий В.А. Медицинская сексология и психотерапия сексуальных расстройств. М., 2009
2. Перехов А.Я.Использование препаратов ингибиторов фосфодиэстеразы в лечении эректильной дисфункции неорганического генеза. Материалы Российской конференции “Современные принципы терапии и реабилитации психически больных”. М., 2006. С. 382–83.
3. Перехов А.Я. Материалы 7-го Российского форума “мужское здоровье и долголетие”. М., 2009. С. 60–61.
4. Руководство по сексологии. Под ред. С.С. Либиха. СПБ, 2001. С. 480.
5. Современная сексология: Энциклопедия. Под ред. В.А. Доморацкого. Минск, 2008. С. 384.
6. Laumann E, Gagon J, Micbel S.The social organization of sexuality. Chicago. Univ of Chicago Press, 1994.
7. Wespes E. Impuissance organique masculine. Paris. Do Ornament, 1989.

Статья опубликована в журнале "Фарматека для практикующих врачей" №13, 2011

Pfizer identification: 
PP-VUJ-UKR-0001